Володимир Підпалий і його неархівна творчість

Вишивка заполонила парти та стіни. Стенд з низкою книг увінчаний рушником та красномовною фразою «Бо ти на землі – людина…» Коротка музична ремарка і розпочалося літературно-мистецьке практичне заняття присвячене слову шістдесятників. Захід відбувся 19 травня у 418 аудиторії К-ПНУ ім. І. Огієнка. Дійство на честь вісімдесятої річниці, (яка була 9 травня) з дня народження поета шістедесятника Володимира Підпалого організувала Надія Олексіївна Лаврусевич. У дійстві брали участь студенти-магістранти факультету української філології та журналістики.

    Спершу прозвучали глибокі віршовані строфи поета «Навчіть мене, серце, навчіть мене, люди, мудрості отієї – пам’ятати про душу!» А далі студенти ритмічно змінюючи один одного біля кафедри у цікавих доповідях розкрили життя та творчі набутки Володимира Підпалого. Розповідали про його дитинство у сільській сім’ї хліборобського роду. Про сирітську юність, навчання на філологічному факультеті, редакторську роботу, надзвичайний творчий потенціал та репутацію у поетичних колах.

   Посеред дійства учасникам заняття вдалося вийти на телефонний зв’язок з дружиною поета Нілою Андріївною (яка неодноразово бувала у К-ПНУ ім. І.Огієнка). Жінка прочитала декілька поезій чоловіка. Було видно, що вона пишається та захоплюється своїм Володею. Вона розповідала цікаві історії з  спільного життя. Згадала про те, як його цінували та любили  інші люди. Свідчення цього була пишна вишиванка, яку Підпалому подарували учні, коли він перебував на Закарпатті. Чи слова Рильського «Отак і далі пиши», сказані після декламації новоствореного вірша.

    Підігріті творчим азартом співрозмовниці, студенти запитали та дізналися багато цікавого. Відповідаючи на питання, Ніла Андріївна обмовилася про те, як Володимир її ревнув і вилив свої почуття у поезії «До коханої». Описуючи музичні вподобання судженого, заспівала його улюблену пісню про Мазепу. Натомість студенти  дали музичну відповідь пані Нілі, співаючи пісню «Рідна мати моя». Вибір саме цієї композиції був не випадковим, адже образ матері – один із провідних у творчості поета. Володимир завжди згадував власну матір як святу берегиню домашнього вогнища. Наприкінці розмови жінка поділилася важкими спогадами з дня похорону митця. Від останніх згадок віяло сумом та печаллю. Навіть після завершення телефонної бесіди з Нілою Андріївною студенти та викладачі ще довго говорили на цю тему. Згадували політичний присмак процесії, докори від поетів-заздрісників та слова підтримки від товаришів по перу.

    Захід завершився філософською поезією, перші рядки якої промовляли «Куди воно іде все без оглядки, в історію чи в архів?» Поет замислювався над цим запитання ще не знаючи відповіді. Ми ж уже з упевненістю можемо сказати, що його творчі здобутки не стали архівними ящиками чи файлами, а перетворилися в історичний літопис доби шістдесятників.

Фортельна Ольга

Bookmark the permalink.

Comments are closed.